torsdag den 3. marts 2016


Naida Savchenko

 The Steafast Tin Soldier in English, Ukrainian and Danish

The Steadfast Tin Soldier

”’Tin soldier!” A small boy shouted and clapped his hands; they were given to him because it was his birthday and he immediately set them up on the table. All the soldiers looked exactly alike except one who seemed a little different…”
H.C. Andersen

Many years later there was a girl far from Denmark whose name signified ‘hope’. She was born as the daughter of a mechanical engineer and a seamstress. She grew up with old motor cycles. At the workshop they were split into spare pieces and then pieced back together before they once again could carry her away on full speed.
The mother would like her to design beautiful dresses at a design school.
But she wanted to fly. She wanted to join the air force.
They said njet
and njet
and njet.
However, in the end she got in the uniform. At first as radio operator at the railroad forces, later on she became a paratrooper and the only woman in the peacekeeping operation of Ukraine in Iraq.
Back again she once more applied to the air force. This time she directly contacted the minister who was responsible for all of the soldiers.
And this forth time she was accepted. Four years later she graduated and was allowed to fly high in the sky. She came back and flew with a helicopter unit.
When the students gathered up at the Maidan, she was there too, at first as practical assistance together with her sister. There were a lot of things to do when several hundred thousand people were gathered to remove a corrupt president from office. The atmosphere was a lot like Olga Perekhrest describes it in:

By Olga Perekhrest

Hi, mom, I’m – an extremist.
Wearing flags that are yellow and blue,
wrapping bridges with chains to lock too
with drives on Mezhyhirya for house trips.

You know, mom, I’m – an extremist.
Singing: “…glory’s not perished yet”,
I believe in all heroes’ éclat,
wracked in nighttime regrets
of ultra-rightists and lefts.

Mom, I’m now an extremist
our slogans – harsh and tough
our helmets, masks and scarves
all these could be the reason
I will spend 10 years in prison,
away from home, on hold,
and will not come in from the cold.

The system has special skills –
to break our spines and ribs
so today our main duty is
to save friends from the pressure that kills.

What sense is there now to stay silent?
I have nothing to lose now, at least.

So, mama – I’m now an extremist.

Later on the little soldier joined the forces of self-defense, who was in the front rank when Berkut attacked. In the worst days it looked like a battle scene from The Lord of The Rings. She also had to use her first aid education when every fallen activist needed help. Those days the independence square was desecrated with blood of the indignant people.
Many fell and to this very day, there are burning lights for those who were killed at the time when she and others recreated the dignity of the country.
A new president was elected; unfortunately the country also came under attack by the little green men from the neighbouring country.
She wanted to fight for her county but instead she was put in a department far from the frontline.
The little soldier resigned from her own unit and signed up at the voluntary battalion, which she knew from Maidan.
She started training other voluntaries in the art of being a soldier and war medicine.
In an attempt to free some wounded soldiers she was taken hostage by little green men on the 18th of June 2014.
The following day she was shown on a video where she is handcuffed in a place looking like a gymnasium.
On the 20th of June a stinking bag was thrown over her head and she was transported by six different cars. She could look out under the bag and recognize both the model and colours of the cars. She asked her kidnappers questions, which led to her being blindfolded.
The president’s prosecution claims that she crossed the border without permission and was arrested. At the same time they are charging her for being responsible for two Russian war correspondents being killed while they were at a roadblock with the Russian forces.
The little soldier was transported to a prison in Moscow. Even though she served as a soldier in the war, the president says that it – in fact – is not a real war. His soldiers are not soldiers, and if they are, then they are suddenly on vacation with all of their military equipment from the departments they are a part of.
In this modern time it is possible to clarify that the little soldier’s telephone was not at all close to the place, where the two dead journalists’ phones were.
There is no law, not even for soldiers, which gives the president the right to kidnap prisoners to another country.
That is the Geneva Conventions.
-Trials of war captives must maintain the fundamental guidelines for fair legal proceedings.”

She has not received a fair trial. The defence cannot get permission to present evidence of her innocence in the case of the responsibility of the two journalists. At a time there were even demands of her being sent to a psychiatric hospital.
While she is being held in her cell in Moscow she has been elected to the Ukrainian parliament and therefore left the army.
In the newspapers in Moscow she is described as a killing machine in a dress. In a protest against the bad treatment she has received and the illegal restraining, she has decided to go on a hunger strike.
The little soldier holds a speech from the cell she is being held in:
Over the last year I have learned to speak Russian. I do not have any hatred towards Russians, even though that is what the prosecutions are charging me for.
I did not kill those Russian journalists.
I have discovered that I have many friends here in Russia. This is my first visit to Russia and so far I have spent all of my time here in jail. I have not talked with many Russians before. I receive your letters, and I know that you are able to think for yourself.
You have your own opinions. You have broad minds and you can tell right from wrong in your head and in your hearts. You do not think of us Ukrainians as your enemies as I do not think of you as my enemies, either.
I will never say that Russians are bad. That does not include the lying and corrupt investigators and judges. But you have to understand – there are no bad nations, only bad individuals. I will not say that there individuals, whom I despise and will never respect, are good people. But I respect, appreciate and truly love many Russians. Thank you for your support.
I will not move from this spot, because I believe that the convoy escorting me presents a danger to my life.
They have repeatedly insulted my national and personal dignity and the Ukrainian language. And they have behaved in a vulgar manner towards me.
The convoy and marshals also manhandled my mother, who is a 77-year-old woman. They have used brute force against her.
I will also like to add – I want to be friends with any Russian who will refuse to go armed to my country, Ukraine, and kill my people.
Thank you.’

The little soldier is still prisoned in Moscow.
She is getting thinner and thinner because of her hunger strike.
She no longer believes that she will leave the prison alive.
I have, myself, seen her picture on a wall at the museum of the Great War. A picture of her is placed in the hall together with pictures of all of the Ukrainian soldiers, who have been killed action. Everyone surrounded by the remembrance poppies as a symbol of peace.
She is still alive, but how long before her name will join the board of heroes?
I carry a poppy near my heart, little soldier. As a memory of the peace march in Kyiv the 9th of May and of her birthday two days later.

There are heroes who
sacrifice themselves and fight for
everything we hold dear

Бьярне Кім Педерсен має квітку маку завжди поряд зі своїм серцем. Фото: Йоханес Вамберг Андерсен
ПТН, 08/07/2015 - 12:15 ELENA YANYKH
  1. Стійкий олов'яний солдатик

Данський письменник Бьярне Кім Педерсен надіслав свій твір, присвяченний українській жінці-пілоту #NadiaSavchenko.
Бьярне Кім Педерсен один із письменників острова Фюн, який разом з 14 графіками і 12 письменниками брав участь у створенні книги «Попутник».
Для видання «Попутник – любителям фантастики Г. Х. Андерсена» графіки і письменники мали надати свої роботи, створені під впливом творчості Андерсена. Книга вийде завтра, 8 серпня, і має фінансову підтримку фестивалю Ганса Християна Андерсена.
«''Олов'яні солдатики!'' – виголосив хлопчик, плескаючи в долоні; він отримав їх на день народження і розставив на стіл. Солдатики були схожі між собою і тільки один трохи відрізнявся...».
Г. Х. Андерсен
Багато років потому далеко від Данії жила одна дівчина на імя Надія. Вона народилася у сім'ї інженера-механіка та швачки і росла поряд зі старими мотоциклами. У майстерні їх розбирали на запчастини та збирали знов, перш ніж катати дівчинку на повній швидкості.
Її мати хотіла, щоб вона розробляла гарний одяг у школі дизайну.
Але ні, вона буде літати. Вона вступить до авіаційного університету.
Вони сказали «ні» знову і знову «НІ».
Однак, врешті-решт їй дозволили приїхати у військовій формі. Вперше, як радиста залізничних військ, пізніше їй було дозволено стати десантником і вона була єдиною жінкою в миротворчій місії України в Іраку.
Після повернення вона знову пішла до авіаційного університету. Склала іспити і могла літати високо в небі. Коли студенти зібралися на Майдані, вона була також з ними, допомогала разом зі своєю сестрою. Потрібно було багато чого робити, коли кілька сотень тисяч людей зібралися, щоб викинути корумпованого президента за ворота.
Настрій був такий, як пише Ольга Перехрест у вірші «Мамо, я тепер екстреміст» (вірш можна прочитати данською і англійською мовами).
Пізніше вона була в силах самооборони, які стояли в першому ряду, коли загони «Беркута» атакували. У найгірші дні все було схоже на удари Володаря Перснів. Їй доводилося застосовувати навички надання першої допомоги у дні, коли Майдан Незалежності був осквернений кров'ю повсталих людей.
Багато загибло, і сьогодні горить яскраве вогнище для тих, хто загинув, коли вона й інші люди відновили гідність країни.
Новий президент був обраний, на жаль, країна також зазнала нападу із застосуванням зброї сусідньої країни і «зелених чоловічків».
Вона продовжила боротися за свою країну, але далеко від фронту. Жінка-солдат сформувала своє відділення і приєдналася до добровольчого батальйону, який знала ще з Майдану.
Надія прийшла навчати інших добровольців навичкам військової медицини і мистецтву бути солдатом. Під час спроби врятувати поранених солдатів її захопили «зелені чоловічки» 18 червня 2014 року.
Наступного дня її показали на відео, де вона сидить в наручниках у приміщенні, схожому на спортивний зал.
20 червня їй надягли на голову смердючий мішок і повезли у невідомому напрямку, змінюючи постійно автомобілі. Крізь мішок вона змогла розпізнати моделі машин і їхні кольори. Вона ставила запитання викрадачам, тоді вони зав'язали їй очі. За даними російської прокуратури, вона перетнула кордон без дозволу, тому і була заарештована.
Російска влада закидає їй вбивство двох російських військових кореспондентів, які були з їхніми військами на блокпосту і потрапили під обстріл.
Її доправили у в'язницю в Москві. Вона насправді була солдатом тієї війни, яку офіційна влада війною не визнає. Солдати російського президента – не солдати, а якщо вони і є, то були у відпустці і просто взяли усю свою військову техніку з підрозділів, частиною яких вони є.
Трохи згодом ми дізналися, що сигнал телефона цієї непохитної жінки-солдата був далеко від того місця, де загинули двоє журналістів.
Якщо в Україні немає російських солдат, то хто дав право їхньому президенту викрадати полонених і вивозити в іншу країну?
Це називається Женевські конвенції
«– Судове переслідування військовополонених має відповідати основним принципам справедливого судового розгляду».
Вона не розраховувала на справедливий судовий розгляд. Її адвокатам не дозволили надати докази її невинуватості. Надію навіть хотіли відправити до психіатричної лікарні.
Під час перебування у своїй камері в Москві, на батьківщині її обрали депутатом парламенту.
Пропагандистські російські газети зображають її як машину для вбивства у сукні. Через ганебне ставлення до неї у в`язниці і на знак протесту проти незаконного затримання, вона оголосила голодування.
Маленька жінка-солдат говорить через ґрати:
«За останні півроку я навчилася говорити російською. У мене немає ненависті до росіян, хоча це те, у чому прокурор звинувачує мене.
Я не вбивала російських журналістів...
Я зрозуміла, що у мене багато друзів у Росії. Це моя перша поїздка до Росії, нажаль вона триває у в'язниці. Я не маю змоги поспілкуватися з багатьма росіянами. Але я отримую їхні листи і знаю їхні справжні думки.
У вас є власна думка, і я можу відокремити правду від брехні у ваших голові і серці. Я не вважаю, що ми, українці, можемо бути вашими ворогами, і я не вважаю жодним чином вас моїми ворогами.
Я б ніколи не сказала, що росіяни погані люди. Це не стосується брехливих і корумпованих слідчих і суддів. Але ви маєте розуміти, не існує поганих країн – лише погані окремі особи. Я хочу сказати, що ці люди, яких я зневажаю, не завадять мені поважати хороших людей. Дякую за підтримку.
Я не хочу покидати цієї в'язниці, тому що охоронці-конвоїри становлять небезпеку для мого життя.
Вони знущаються над моєю національною та особистою гідністю, українською мовою і поводяться образливо.
Охоронці також жорстоко поводяться з моєю мамою, 77-річною жінкою. Вони використовували грубу силу проти неї.
Я хотіла би також додати – я хочу товаришувати з усіма росіянами, які відмовляються взяти в руки зброю і йти до моєї країни, щоб убивати моїх співвітчизників. Дякую».
Тендітна жінка все ще перебуває у в'язниці в Москві.
Ще тонкіша і стрункіша після голодування.
Вона навіть не думає, що вийде з в'язниці живою.
Але я бачив її фотографію в музеї Великої Вітчихняної війни. У фойє знаходиться її фотографія з зображеннями всіх українських солдатів, полеглих в бою. Всі в оточенні маків – символа миру.
Вона ще жива, але скільки це триватиме, перш ніж її ім'я потрапить на дошку героїв серед усіх інших героїв?
Квітка маку завжди поряд з моїм серцем, маленька жінка-солдат. Пам'ять про мирний марш у Києві 9 травня і її день народження двома днями пізніше.
Є герої, які
жертвують собою і борються за те,
чим ми дорожимо
Бьярне Кім Педерсен


"'Tinsoldater!' Det råbte en lille dreng og klappede i hænderne; han havde fået dem, for det var hans fødselsdag, og stillede dem nu op på bordet. Den ene soldat lignede livagtig den anden, kun en eneste var lidt forskellig... " H.C. Andersen

Mange år senere var der en pige langt fra Danmark, hvis navn betyder håb. Hun blev født som datter af en maskiningeniør og en syerske og voksede op med gamle motorcykler. På værkstedet blev de delt i lige mange stykker de var af og samlet, inden de igen kunne føre pigen i fuld fart.
Moderen ville gerne have hende til at udtænke flotte klæder på en designskole.
Men nej hun ville flyve. Hun ville ind på flyvernes Universitet.
De sagde njet
og njet
og njet
Dog til sidst fik hun lov til at komme i uniform. Først som radio operatør ved jernbanestyrkerne, senere fik hun lov til at blive faldskærmssoldat og var den eneste kvinde i Ukraines fredsbevarende mission i Iraq.
Tilbage igen søgte hun igen ind på flyvernes Universitet. Denne gang spurgte hun direkte den minister, der havde hele ansvaret for alle soldaterne.
Og denne fjerde gang kom hun ind. Fire år senere fik hun sin eksamen og måtte flyve højt på himlen. Hun kom tilbage og fløj med en helikopterenhed.
Da studenterne samledes på Maidan, var hun også med, først lidt som praktisk hjælper sammen med sin søster. Der var mange ting, som skulle gøres, når flere hundrede tusinde mennesker var samlet for at smide en korrupt præsident på porten. Stemningen var sådan ,som Olga Perekhrest skriver i:

af Olga Perekhrest,

Hej mor, jeg er en ekstremist
klædt i gul-blåt flag
jeg har spærret broerne med kæder til at låse
jeg var med på bilturen til Mezhyhirya-residensen

Du ved mor, jeg er - en ekstremist
synger: "heltemod er ikke udryddet endnu"
jeg tror på helte,
jeg er hærget af nattetimers debatter
med ultra-højre og venstreorienterede.

Mor, jeg er nu en ekstremist
vores slogans - barske og hårde
vores hjelme, masker og tørklæder
alt dette kan være årsagen
jeg kan blive sendt 10 år i fængsel
væk fra hjemmet, på stand by

jeg vil ikke komme ind fra kulden
Systemet har særlige evner
til at brække vores pigge og ribben
så i dag er vores største mål
at redde vennerne fra den magt, der dræber
hvilken mening er der i at være tavse
jeg har intet at tabe, i det mindste.

Så mor - nu er jeg EN EKSTREMIST

Senere var hun med i selvforsvarsstyrkerne, der stod i første række, når Berkut angreb. I de værste dage lignede det et slag fra Ringenes Herre. Hun fik også brug for sin førstehjælpsuddannelse, når alle de faldne aktivister skulle hjælpes. De dage hvor frihedspladsen blev besudlet med blodet fra det oprørske folk.
Mange faldt og den dag i dag brænder der lys for de dræbte, dengang hun og de andre folk genskabte landets værdighed.
En ny præsident blev valgt, desværre blev landet også angrebet med våben af nabolandets små grønne mænd.
Hun ville kæmpe for sit land, men i stedet kom hun i en afdeling langt fra fronten.
Den lille soldat aftrådte sin egen enhed og meldte sig hos den frivillige battalion, hun kendte fra Maidan.
Hun kom til at træne andre frivillige i kunsten at være soldat og krigsmedicin.
I et forsøg på at redde nogle sårede soldater blev hun taget til fange af små grønne mænd den 18. juni 2014.
Dagen efter blev hun vist frem på en video, hvor hun sidder i håndjern i noget, der ligner en gymnastiksal.
Den 20. juni fik hun trukket en stinkende sæk over hovedet og transporteret med seks forskellige biler. Hun kunne kigge ud under sækken og kunne kende både bilmodeller og farver. Hun stillede spørgsmål til bortførerne, så de gav hende bind for øjnene.
Præsidentens anklagemyndighed påstår, at hun krydsede grænsen uden tilladelse og blev anholdt.
Samtidig sigter de hende for at have haft soldateransvaret for, at to russiske krigskorrespondenter, som var med de russiske styrker ved en vejspærring, blev dræbt.
Den lille soldat blev ført til et fængsel i Moskva. Hun er faktisk en soldat fra en krig, som præsidenten siger, ikke er en krig. Hans soldater er slet ikke soldater, og hvis de er, så er de på ferie og har lige taget alt deres militærudstyr med fra de afdelinger, de er en del af.
Og i denne moderne tid kan man se, at den lille soldats telefon ikke var i nærheden af det sted, hvor de to journalisters telefoner var.
Der er ingen lov, heller ikke for soldater, som giver præsidenten ret til at bortføre fanger til et andet land.
Det hedder Geneve-konventioner.
"- Retssager mod krigsfanger skal overholde grundlæggende retningslinjer for en retfærdig rettergang."
Hun har ikke fået en retfærdig rettergang. Hendes forsvarer må ikke få lov til at fremlægge beviser på, at hun ikke kan have ansvaret for de to journalister. På et tidspunkt ville de også sende hende på et psykiatrisk hospital.
Mens hun har siddet i sin celle i Moskva, er hun også blevet valgt til det ukrainske parlament og har derfor taget sin afsked fra den ukrainske hær.
I præsidentens aviser i Moskva bliver hun beskrevet som en dræbermaskine i kjole, og hele den dårlige behandling fik hende til at gå i sultestrejke i protest mod den ulovlige tilbageholdelse.
Den lille soldats egen tale fra fangeburet hun bliver udstillet i:
'Det sidste halve år har jeg lært at tale russisk. Jeg har ikke noget had til russere, selv om det er det, anklageren sigter mig for.
Jeg dræbte ikke russiske journalister....
Jeg har fundet ud af, at jeg har mange venner i Rusland. Det er min første rejse til Rusland, og indtil nu har jeg tilbragt hele tiden i fængsel. Jeg har ikke talt med særlig mange russere. Jeg modtager jeres breve, jeg kan se, at I selv kan tænke.
I har jeres egne meninger, I kan tænke store tanker, og I kan skille sandhed fra løgne i jeres hoveder og i jeres hjerter. I anser ikke os ukrainere for at være jeres fjender, og jeg anser heller ikke jer for mine fjender.
Jeg vil aldrig sige, at russere er dårlige folk. Det indbefatter ikke de løgnagtige og korrupte undersøgere og dommere. Men I må forstå, der er ikke dårlige lande - kun dårlige enkeltindivider. Jeg vil ikke sige at disse individer som jeg foragter og aldrig vil komme til at respektere, er gode mennesker. Men jeg respekterer og elsker mange russiske folk. Tak for jeres støtte.
Jeg vil ikke flyttes fra dette fængsel, fordi jeg tror, at de vagter, som skal eskortere mig, udgør en fare for mit liv.
De har gentaget fornærmelser mod min nationale og personlige værdighed, det ukrainske sprog og opført sig krænkende.
Vagterne har også mishandlet min mor, en 77-årig gammel kvinde. De brugte brutal magt mod hende.
Jeg vil også tilføje - jeg vil være venner med alle russere, som nægter at tage våben i hånden, for at tage til mit land, for at dræbe mit folk.
Den lille soldat sidder stadig i fængslet i Moskva.
Tyndere og tyndere efter sultestrejken.
Hun tror ikke selv, hun slipper ud af fængslet i live.
Men jeg har selv set hendes billede på museet for den store krig. I forhallen står et billede af hende sammen med billederne af alle de ukrainske soldater, der er faldet i kampen. Alle omgivet af valmuer som fredens symbol.
Hun lever, men hvor længe går der inden hendes navn kommer til at stå på heltetavlen mellem alle de andre helte?
Jeg bærer en valmueblomst ganske nær mit hjerte, lille soldat. Et minde om en fredsmarch i Kyiv den 09. maj og hendes fødselsdag to dage senere.

Der er helte som
ofrer sig og kæmper for
alt hvad vi har kært

Ingen kommentarer: